Неподалік, по вул. Дідоренка32, стоїть дім 1928 року побудови. Був зведений Макаром Дмитровичем Соболевським, валківським чоботарем. Він своє ремесло перейняв від батька, був одним з кращих чоботарів Валок. Нині господинею цього будинку є донька Макара Соболевського – Соболевська Валентина Макарівна. Вона довгий час працювала на Валківській швейній фабриці . Дівоче прізвище матері Валентини Макарівни - Радченко. Родом вона з Переліска, що за Гонтовим Яром.
Сім'я Радченків була розкуркулена і виселена зі своєї хати. Тому деякі члени цієї родини проживали в будинку Соболевського Макара.
Під час визволення Валок у вересні 1943 року по вул. Пушкіна, 6 в будинку Гутників кілька днів стояв 247-й медсанбат. 19-21 вересня в ньому померли бійці Радянської Армії, визволителі міста Валок: Ноздрєватих Василь Микитович, Даніяров Руза і Шмонін Петро Андрійович. Поховані вони в саду на садибі купця Соболевського . Невдовзі тіла бійців були перепоховані, але куди - невідомо, бо прізвищ їх немає ні на братській могилі Рогозівського кладовища, ні в центрі Валок на меморіалі. Відомо, що Шмонін Петро Андрійович 1903 р.н. родом з Горьковської обл. Спаського р-ну с . Довге Поле. Був призваний на війну Спаським військкоматом 05.09.1941 р.
У списку воїнів-узбекістанців, загиблих і зниклих без вісті в 1941-1945 рр. значиться Даніяров Рузі 1909 р.н., був призваний у 1942 році Джамбайским РВК (Узбецька РСР, Самаркандска обл., Джамбайский р-н). Служив в п/п 442, рядовий, пропав без вісти в жовтні 1943 року. Можливо це саме той Даніяров.
Список військових, які померли в 247-му медсанбаті, відшукав в інтернеті хірург Валківської ЦРЛ Литвиненко Анатолій Миколайович. У цьому ж списку він знайшові свого діда Криворучка Гната Григоровича, 1909 р. н. Загинув він у Дергачівському районі на околиці с. Семенівки. Був перепохований у братській могилі м. Дергачі. Його рідні з с. Ландишевого отримали похоронку з поміткою: «без вісті пропав». Анатолій Миколайович по Інтернету також з'ясував, що похоронки з таким же текстом: надійшли усім родичам 96 померлих у 247-му медсанбаті бійців . Литвиненко А.М. їздив у Дергачі, знайшов на братській могилі прізвище свого діда, вклонився його праху. Тільки через 65 років рідня бійця Криворучка Гната дізналася про місце його загибелі й поховання.
У Криворучка Гната, сільського столяра, було двоє дітей. Син, Криворучко Микола Гнатович - підполковник, працював начальником Чутівського МРЕО, зараз на пенсії. Цю посаду зараз займає його син. Донька Криворучка Гната, Литвиненко Євгенія Гнатівна, працювала в селі листоношею. Батько Гната Криворучка, Тихін, загинув, як і його син, на війні, тільки ще у Першу Світову і теж тридцятилітнім.
ЗА МАТЕРІАЛАМИ: Панченко М.М., Валківські будинки розповідають: Краєзнавче видання. - Харків: "Федоренко", 2013, 406 с.
