Зовсім недавно довелось прочитати одну статтю:
«7 фактов о советской актрисе Валентине Серовой». До свого сорому, ніколи не захоплювалась радянським кінематографом та про
радянських акторів мені мало що відомо. Та про Валентину чула багато. Дана стаття зацікавила ось чим: «Детство
девушки с характером прошло в семье деда и бабки на хуторе Пасуньки, у деревни
Валки Харьковской области». Досить цікаво. Що за «хутор Посуньки»? Що за «
деревня Валки»?
Мабуть
слід зазначити, що стаття російської газети і нікого не цікавило питання: «А де
саме народилась та жила Валентина Сєрова?»
Звичайно кожному валківчанину знайома назва
Посуньки. Це назва району міста Валки і походить вона походить від слова
"посунутись", селитись за річкою Мжа.
Вікіпедія говорить, що на території нашої
держави дійсно є населений пункт з назвою Посуньки, але це село і воно
знаходиться у Верхньодніпровському районі Дніпропетровської області. Якщо
заглянути в облікову картку Верховної ради України, то на території Харківської
області не значиться ні одного хутора.
Насправді, Валентина Сєрова жила в Валках,
майже все своє дитинство провела у бабусі. Її мати, Половикова Калавдія
Михайлівна (справжнє прізвище – Половик) тривалий час проживала в Валках (1915-1917
рр.), пізніще часто приїздила сюди до дочки. У 1927 році Валентина Сєрова зі
своєю матір’ю виїхали до Москви.
Фільмографія
- 1935 - Строгий юнак - Ліза
- 1939 - Дівчина з характером - Катя Іванова
- 1941 - Серця чотирьох - Галина Сергіївна
Мурашова
- 1941 - Весняний потік - Надя Кулагіна
- 1943 - Жди мене - Ліза Єрмолова
- 1946 - Глінка - Марія Петрівна Іванова
(Глінка)
- 1950 - Змова приречених - Кіра Рейчел
- 1956 - Безсмертний гарнізон - Марія Миколаївна
- 1967 - Арена - дружина клоуна
- 1970 - Кремлівські куранти - Забєліна
- 1973 - Діти Ванюшина – Кукарнікова
Сєрова була двічі одружена, має двох дітей.
Костянтин Симонов присвятив Сєровій ліричну
збірку «З тобою і без тебе», що вийшла в роки війни і користувався великою
популярністю. Пізніше, після розлучення, він прибрав ім'я актриси з перевидань.
Лише над знаменитим «Жди мене ...» залишилися дві букви В. С.
Жди меня, и я вернусь. Только очень жди, Жди, когда наводят грусть Желтые дожди, Жди, когда снега метут, Жди, когда жара, Жди, когда других не ждут, Позабыв вчера. Жди, когда из дальних мест Писем не придет, Жди, когда уж надоест Всем, кто вместе ждет.
Жди меня, и я вернусь, Не желай добра Всем, кто знает наизусть, Что забыть пора. Пусть поверят сын и мать В то, что нет меня, Пусть друзья устанут ждать, Сядут у огня, Выпьют горькое вино На помин души... Жди. И с ними заодно Выпить не спеши.
Жди меня, и я вернусь, Всем смертям назло. Кто не ждал меня, тот пусть Скажет:- Повезло.- Не понять не ждавшим им, Как среди огня Ожиданием своим Ты спасла меня. Как я выжил, будем знать Только мы с тобой,- Просто ты умела ждать, Как никто другой.
|
0
ну и ну
