| Субота 27 Квітня 2024 08:04 |
Вітаю Вас Гість Головна | Реєстрація | Вхід | RSS |
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
ВалкиНові переселенці У другій половині XVII століття сюди стали прибувати нові переселенці. Кількість жителів містечка швидко збільшувалася. Валки стали сотенним містечком Харківського полку. Представники козацької старшини і духовенства захоплювали землі козаків, селян, посилювали експлуатацію селянства та рядових козаків, викликаючи невдоволення населення. В результаті поглиблення соціальних протиріч в березні 1668 року на Лівобережній Україні спалахнуло повстання проти козацької старшини та царських воєвод. Воно поширилося і на ряд міст Слобідської України, в т. ч. і на Валки. Чугуївський воєвода писав бєлгородському воєводі, що повсталі в Змієві, Цареборисова, Валках та ін містах розстріляли воєвод і переказних людей, а міста ці спалили. Прямуючи до Полтави, 16 жовтня 1670 через фортеця проїхали повстанці із загонів С. Разіна. В ці роки багато переселенців із правобережжя переселялись на лівобережжя, а саме на Слобідській Україні. Більша частина переселенців з Мишуриного Рогу поселились на північній околиці Валок за межами стін острога (де зараз центр міста Валок). Північний район Валок з тих пір почав називатися Мошурівкою.  Приблизно в 1680 році мишуринці побудували дерев'яну церкву (стояла на тім місці, де зараз триповерховий Будинок торгівлі, а поруч з церковю було кладовище, що тяглося від теперішнього центру до швейної фабрики (зараз на місці кладовища побудовано райвузол зв'язку). Вихідці із села Бородаївка поселились на південному березі річки Мжі (тепер вул. Гоголя, а до 1952 року вона звалася Бородаївською, де почали насипати греблю для водяного млина, яку з невідомих причин не закінчили (насип існує і досі). За переказами, у Валках поселилась група запорізьких козаків, старшим з яких був козак на прізвище Корж. Козаки поселилися на схід від кріпості (Коржівка), а свою коржівську дерев'яну церкву збудували в межах кріпості на бугрі. Коржівська церква стояла на території теперішньої Валківської автостанції, точнісінько на тім самім місці, де тепер красується громадський туалет (зараз там магазин), побудований на честь пронесення через Валки Олімпійського вогню в 1980 р. Оце такі «культурні» традиції ставлення до храмів та могил священиків залишили по собі вандали ХХ сторіччя. Біля церкви було невелике кладовище (тепер на його місці будинки по Піонерському провулку). У Валках почали заселятись Посуньки (походить від слова "посунутись", селитись за річкою Мжа). Тоді Посуньки були вкриті багаторічними густими лісами. Заселялись вони повільно, в основному поселенцями "осадчими" Бородаями, була і вулиця Бородаївська (тепер Гоголя). І центр тодішніх Посуньок був там, де зараз площа по вул.Гоголя, де стоїть водозбірна колонка. До 1930 року нижче сучасної друкарні, за 5 метрів від нинішнього Михайлівського провулку, на пішохідній доріжці стояла цегляна капличка висотою два метри, а на ній був напис: "на семъ месте стоял храм, построеный черкашенином Рогозенком". Отже там була Рогозівська церква (дерев'яна), що стояла близько 100 років, яка в 1777 році була замінена цегляною. У ті ж часи (1686 - 1690) на площі Бородаївської вулиці (вул. Гоголя) була збудована дерев'яна Посуньківська церква. На бугрі над лугом до 1930 року, де зараз водозабірна колонка, і стояла капличка на місці колишньої церкви.  На території Валківського комісарства в XVIII вені неодноразово з'являлися гайдамацькі загони. Повстанці при підтримці місцевого населення нападали на поміщицькі садиби, руйнували хутора. У 1766 році жителі Валок відмовилися взяти участь в розшуку гайдамаків. Після ліквідації полків як адміністративних одиниць Валки стали центром комісарства Харківської провінції. Містечко оточували земляні вали з ровами, а в'їжджали в нього через ворота, що знаходяться в дерев'яних вежах. Валки мали 42 вулиці і провулка. У містечку були відсутні медичні та навчальні заклади. Грамоті можна було навчитися за плату в будинках церковників. На кошти прихожан містили дві богадільні. У 1765 році царським указом козаки були позбавлені привілеїв і перетворені у військових обивателів, які по громадському статусу стояли близько до державних селянам. У 1773 році тут налічувалося понад 800 дворів військових обивателів, в яких проживало 6750 чоловік, а всього кількість населення становило 6999 осіб. З кожною ревізькій душі стягувалися 95 коп. подушної подати. Крім того, з них збирали гроші на утримання пошт, ратушні витрати, митні, пошерстних і т. д. Основним заняттям населення було землеробство. Для того, щоб забезпечити собі прожитковий мінімум, обивателі змушені були побічно займатися різними ремеслами. Поширені були такі види ремесел, як ковальське, ткацьке, теслярські, гончарне, шевська. У містечку відбувалося п'ять невеликих щорічних ярмарків і раз на тиждень збирався базар. ЗА МАТЕРІАЛАМИ: Скотар І.Ф. Валківська старовина : Історико-краєзнавчий нарис. – Х.: РВП "Оригінал", 1993 Сіваченко Є. Спалахи гніву народного: з історії селянського повстанського руху на Харківщині (1920) // Збірник Харківського історико-філологічного товариства. – Т. 5. – Харків: Око, 1995. – С. 17 – 28. Слюсарський А. Г. Слобідська Україна: Істор. нарис XVII-XVIII ст. – Х., 1954. – С. 19. Гавриленко А. Д. Валківчани у спогадах, документах та інше / Анатоль Гавриленко. – Харків : Курсор, 2008. – 406 с. Лисенко І. Валківська енциклопедія. У 2 т. Т. 1. – Х.; К.; Нью-Йорк, 2000. Лисенко І. Валківська енциклопедія. У 2 т. Т. 2. – К.: Рада, 2006. Янко М. Т. Топонімічний словник України: Словник-довідник. – К., 1998. "История городов и сел Украинской ССР", Том "Харьковская область" |
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Валки© 2024 поштова адреса valky@at.ua | Створити безкоштовний сайт на uCoz |