Вівторок
12 Грудень 2017
08:39
Кошик
Ваш кошик порожній
Архів записів
Погода
Наше опитування
Чи пишаєтесь Ви своїм містом?
Всього відповідей: 324
Цей день в історії
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Пошук
Податковий вісник
Податковий вісник
Військовий вісник
Військовий вісник
Слово народу
Слово народу
Форма входу
Новини
Друзі сайту
Тростянець
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Валки

Головна » 2015 » Січень » 28 » Тридцять врятованих життів Наталею Білецькою
09:28
Тридцять врятованих життів Наталею Білецькою

Вони разом зайшли до мого кабінету і ніби веселка зазирнула до приміщення. Різні, як її кольори: Максим — виважений, небагатослівний, спокійний, а Наталія — рухлива, сповнена енергії та почуття гумору. Якось непомітно та швидко створили атмосферу для відвертої розмови.

Щоб не порушити її, відмовився від традиційних запитань щодо анкетних даних. Лише акуратно поцікавився в Наталії, хто з них старший. «Звісно я, — посміхнулася лейтенант медичної служби. Коли ж я перевів погляд з її погонів на три зірочки на Максимових, пустила бісика великими чорними очима і погодилася: «Щодо військового звання, то Максим старший. А в усьому іншому…» Вона не пояснила, що має на увазі і замовкла. Ніби перенеслася подумки до тих випробувань, пройшовши які, люди швидше стають дорослими.

У житті кожного з нас бувають цікаві збіги. От і слухач другого курсу Української військово-медичної академії лейтенант медичної служби Наталія Білецька опинилася на своєрідній історичній паралелі. У день, який вважають початком Великої Вітчизняної війни, дівчина прибула на практику в район проведення антитерористичної операції. А фактично — на передову. Все, що вона там побачила і пережила, дало їй підставу стверджувати, що вона старша за Максима за життєвим досвідом. І я з нею погоджуюся, бо недарма один день перебування на війні зараховують за три. От і ті випробування, які випали на донбаській війні, навчили дівчину особливо цінувати життя, поспішати втілювати плани в реальні справи. Наталія зізналася, що саме перебування на передовій підштовхнуло її побратися з Максимом. З цього приводу уточнила: «Я поки ще Білецька, але ми подали документи і за кілька днів розпишемося. І зміню прізвище на Шелест». На підтвердження сказаного вона щасливими очами дивиться на Максима і додає: «Йому надали відпустку, тож ми нарешті одружимося. Бо до цього якось не мали можливості узаконити наше кохання. То я була на війні, то Максим «не вилазив» з відряджень».

Ось такий щасливий кінець матиме та зустріч, яка сталася майже три роки тому в Харкові. На той час Наталія була студенткою місцевого медичного вишу, а Максим навчався в університеті Повітряних Сил імені Івана Кожедуба. По завершенні навчання роз’їхалися, щоб знову зустрітися і вже більше не розлучатися. Хоча служба, за словами моїх співрозмовників, вноситиме свої корективи. Адже старший лейтенант Максим Шелест служить на посаді старшого техніка в одній з авіаційних частин на Західній Україні. Він організовує ремонт систем зв’язку, навігації авіаційної техніки. Численні відрядження були пов’язані з відновленням крилатих машин, які перебазували з окупованого Криму до частин, розміщених на материковій Україні, а також ремонтом авіаційної техніки, пошкодженої під час бойових дій у зоні АТО. Він доб ре розуміє, з яким нетерпінням очікують підтримки з повітря ті бійці на Донбасі, що беруть участь в антитерористичній операції.

І знову звертаю увагу на дивний збіг у долі цих молодих офіцерів. Наталія рятувала життя поранених військовослужбовців на передовій, а Максим, так би мовити, забезпечував повітряну «швидку допомогу». За час проходження практики у Військово-медичному клінічному центрі Північного регіону, що в Харкові, Наталія понад 30 разів виїжджала на передову. У складі екіпажу реанімаційного автомобіля вивезла з району бойових дій майже сто поранених військовослужбовців. Пригадуючи одну з таких поїздок, Наталія розповіла:

— Того разу ми встановили рекорд доправлення бійця з передової до госпіталю. Замість чотирьох — їхали дві години, в пораненого впав кров’яний тиск і виникла загроза життю. Я все робила так, як мене навчали в академії під час практики в госпіталі й не дала згаснути його свічечці життя. А сама від шаленої швидкості по бездоріжжю набула багато синців. Тоді не звертали увагу ні на стрибки машини на вибоїнах, ні на можливі раптові автоматні черги із «зеленки». Весь час тримала пораненого на руках, оберігала від ушкоджень. Ми його таки довезли і після надання медичної допомоги доправили до столичного госпіталю… Трохи пізніше я зустріла того солдата-контракника. Він перший упізнав мене, назвав своєю рятівницею, розповів, що вже майже одужав і збирається повернутися до своєї військової частини.

Мало чим відрізнялися від цього рейсу й решта понад тридцять поїздок з передової до госпіталю та у зворотному напрямку. Та й у стаціонарному медичному закладі все нагадувало Наталії про війну, дихання якої відчувалося на кожному кроці. «Інколи спала годину-дві на добу, — розповідає лейтенант медичної служби. — Тільки приляжу, як лунає сигнал «На виїзд». Звичним рухом закидаю за плече важку сумку з медпрепаратами і — вперед. І таким чином щодень, без вихідних і відпочинку. Від тієї сумки на плечі й досі залишається слід».

Цікавлюся, як оцінили результати самовідданої праці лейтенанта медичної служби під час проходження практики. Наталія посміхнулася: «Це я маю дякувати всім лікарям госпіталю за їхню науку. Багато чого навчилася в полковників медичної служби Романа Кишка, Григорія Хитрого та багатьох інших лікарів. Їхній досвід — найцінніше моє надбання, яке буду використовувати для лікування військовослужбовців. А коли завершилася практика, проводжати мене вийшла група бійців. Від них дізналася, що тридцять військовослужбовців написали колективну подяку. Вважаю, що це найкраща нагорода для мене як молодого лікаря».

Звертаю увагу на те, як Максим та Наталія почали стурбовано поглядати на годинник. Мене попередили, що юне офіцерське подружжя поспішає на поїзд — першою молодята вирішили відвідати маму Максима. А після відпустки їх очікують звичні справи. Старший лейтенант Шелест, можливо, відбуде в чергове відрядження, під час якого «лікуватиме» авіаційну техніку. А Наталія знову слухатиме лекції в аудиторіях академії та закріплятиме набуті знання в хірургічних відділеннях клінік Головного військово-медичного клінічного центру «ГВКГ» Міноборони України. І зустрічатимуться лише тоді, коли з’явиться «вільне віконце» в ритмі їхнього буремного офіцерського подружнього життя.

Познайомившись з ними, пригадав рядки поеталірика Степана Щипачова про те, що любов схожа на хорошу пісню. А таку скласти нелегко. Подумав, що вони стосуються і Максима з Наталією, які зробили перший добрий заспів у житті, службі і, звісно, любові. Отже, хорошої вам пісні!

ЗА МАТЕРІАЛАМИ: Володимир ЧІКАЛІН, «Народна армія»

Фото Вадима КОВАЛЬОВА

Переглядів: 716 | Додав: JuliaK | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
avatar
Календар
«  Січень 2015  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031
Валки запрошують
Фото дня
Платежі online
Поділись із друзями
ФОТОпослуги
ФОТОпослуги
Мапа міста
Фото дня
Ми в соцмережах