Інформуємо жителів Харківщини про мовні права, які їм гарантує
Закон України «Про засади державної мовної політики.
Закон України «Про засади державної мовної політики», що набрав
чинності 11 серпня 2012 року, надав в Україні російській, білоруській, болгарській,
вірменській, гагаузькій, ідиш, кримськотатарській, молдавській, німецькій,
новогрецькій, польській, ромській, румунській, словацькій, угорській,
русинській, караїмській, кримчацькій мовам статус регіональних на території
областей, районів, міст, селищ та сіл України, де, за результатами
Всеукраїнського перепису населення, кількість осіб – носіїв регіональної
мови, що проживають на їх території, становить 10 відсотків і більше
чисельності її населення. Відповідно до Закону, враховуючи дані Всеукраїнського перепису населення 2001
року, на території Харківської області регіональною є російська мова.
Закон не лише регулює суспільні відносини у сфері всебічного
розвитку і вживання української як державної, регіональних мов або мов меншин
та інших мов, якими користується населення країни в державному, економічному,
політичному і громадському житті, міжособистісному та міжнародному спілкуванні,
але і визначає конституційні права громадян у цій сфері та шляхи щодо
забезпечення охорони цих прав.
У зв’язку із багатомовністю держави, Законом встановлюється право
мовного визначення громадян в Україні (стаття 3 Закону). Це означає, що «кожен має право вільно визначати мову, яку вважає рідною, і
вибирати мову спілкування, а також визначати себе двомовним чи багатомовним і
змінювати свої мовні уподобання. Кожен, незалежно від етнічного походження,
національно-культурної самоідентифікації, місця проживання, релігійних
переконань, має право вільно користуватися будь-якою мовою у суспільному та
приватному житті, вивчати і підтримувати будь-яку мову».
Законом також закріплюються мовні права громадян у різних сферах життя,
а саме те, що кожен має право: - звертатися до органів державної влади та органів місцевого самоврядування
державною чи регіональною мовами і отримувати відповіді тією мовою, якою було
зроблено звернення (частина 3 статті 11 Закону); - на отримання послуг як державною, так і регіональною мовами, у межах
території, на якій поширена регіональна мова (частина 1 статті 11 Закону); - на отримання свого посвідчення як державною мовою, так і однією із
регіональних мов або мов меншин України (стаття 13 Закону); - на вивчення української мови як державної, регіональних мов або мов меншин,
інших мов і викладання цими мовами у державних і комунальних навчальних
закладах (частина 6 статті 7, частина 7 статті 20 Закону); - на співбесіду або інші форми контролю, якщо такі передбачені, при вступі у
навчальний заклад, державною або мовою, якою здійснюється навчання у цьому
закладі, за бажанням абітурієнта (частина 10 статті 20 Закону); - на отримання за окремою заявою документа про освіту, здобуту в навчальному
закладі з навчанням регіональною мовою, двома мовами – державною і поруч
відповідною регіональною (частина 2 статті 13 Закону); - у разі участі у розгляді справи у суді, на подачу до суду письмових
процесуальних документів і доказів, викладених регіональною мовою, на
території, де вона поширена, з перекладом, у разі необхідності, на державну
мову, без додаткових витрат для сторін процесу; на забезпечення вчинення усіх
процесуальних дій (робити заяви, давати показання і пояснення, заявляти
клопотання і скарги, ставити запитання тощо) рідною мовою або іншою мовою, якою
вони володіють, користуючись послугами перекладача у встановленому
процесуальним законодавством порядку (частини 3, 4 статті 14 Закону); - на невідкладне повідомлення мовою, яку розуміє, про мотиви арешту чи
затримання і про природу та причини звинувачення проти нього і на свій захист,
користуючись цією мовою, у разі необхідності, з безкоштовною допомогою
перекладача (стаття 15 Закону); - на отримання юридичної допомоги адвоката державною мовою або іншою,
прийнятною для нього, мовою (стаття 17); - на отримання слідчих і судових документів, у разі участі у справі
(обвинуваченому у кримінальній справі), державною мовою або іншою мовою, якою
особа володіє (частина 6 статті 14 Закону); - у разі звернення за вчиненням нотаріальних дій на отримання перекладу
документів нотаріусом або перекладачем мовою, якою володіє особа (стаття 16
Закону); - на захист мовних прав і свобод.
Законом гарантується право на захист у відповідних державних органах і
суді своїх мовних прав і законних інтересів, мовних прав і законних інтересів
своїх дітей, на оскарження у суді рішень, дій чи бездіяльності органів
державної влади і органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб,
юридичних і фізичних осіб, якими порушуються мовні права і свободи людини і
громадянина (частина 3 статті 8 Закону). Крім того, надає право звертатися за
захистом своїх мовних прав і свобод до Уповноваженого Верховної Ради України з
прав людини (частина 4 статті 8 Закону), а також надає право після використання
всіх національних форм і засобів правового захисту звертатися за захистом своїх
мовних прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до
відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є
Україна (частина 5 статті 8 Закону).
Громадянам також гарантується право вільного використання регіональних
мов або мов меншин, інших мов в економічній та соціальній діяльності, у сфері
наукової діяльності та культури тощо.
Разом з тим, Закон закріплює, що здійснення заходів щодо розвитку, використання
і захисту регіональних мов або мов меншин, які ним передбачені, є обов’язковими
для місцевих органів державної влади, органів місцевого самоврядування,
об’єднань громадян, установ, організацій, підприємств, їх посадових осіб, а
також громадян – суб’єктів підприємницької діяльності та фізичних осіб (частина
7 статті 7 Закону).
|
